У південно-східному куточку Польщі, у гірському масиві Низькі Бескиди, лежить край, що має назву Лемківщина. Нині віддалена та малозаселена земля є прабатьківщиною однієї з найсвоєрідніших меншин Європи – лемків. Хто вони й чому живуть у вигнанні?
Звідки походять лемки?
Лемки є однією з чотирьох корінних етнічних меншин, що зараз населяють Польщу (разом із татарами, кримськими караїмами та циганами). І хоча їхнє походження досі є предметом академічних дискусій, найвірогіднішою є версія, що цей етнос утворився внаслідок розселення русинів і волохів у Низьких Бескидах у XVI столітті та їх змішування з польським населенням цього регіону.
У 16-19 століттях лемки виробили власну самобутність на базі своєї традиційної культури, власної лемківської мови й приналежності до Української Греко-Католицької або Східної Православної Церкви. Відтоді лемки постійно зазнавали тиску з боку чергових володарів (чи агресорів) Низьких Бескидів: Польщі, Австро-Угорщини, України чи Російської імперії. За таких обставин зрозуміло, що нечисленний, але самобутній народ докладав чималих зусиль для встановлення стабільних стосунків із країною-покровителькою, що мали гарантувати його мирне існування та права. Так сформувалися три основні складові його національної ідентичності.
Залежно від століття й політичного клімату різні групи лемків стверджували про різну національно-етнічну приналежність (до поляків, українців чи росіян). Якщо до Другої світової війни переважали проросійські та проукраїнські угрупування, то нині половина лемків, що мешкають у Польщі, не визнають жодної іншої ідентичності, окрім лемківства, інша ж половина оголошує себе етнічними лемками та громадянами Польщі. Лише кілька сотень лемків вважають себе росіянами або українцями.
Як звучить лемківська мова?
Красу лемківської культури розкриває неповторна лемківська мова. Існує принаймні дві гіпотези її виникнення та зв’язку з іншими мовами цього регіону. Більшість українських учених вважають її найзахіднішим українським діалектом, тоді як російські вчені — говіркою русинської мови. Окрім того, вона помітно споріднена з польською та словацькою мовами. Для поляків лемківська дуже схожа на українську, і лемки дійсно визнають, що лемківська та українська схожі між собою так само, як польська та словацька: ви маєте можливість зрозуміти, про що мова, але щоб сприйняти деталі та нюанси, потрібне знання додаткової лексики та граматики. Якщо ви людина англомовна, уявіть, що хтось говорить англійською з дуже сильним уельським акцентом, час від часу вживаючи валлійські слова. Скоріш за все, більшість ви зрозумієте, але не все.
Чи мали колись лемки свою державу?
Після Першої світової війни президент Томас Вудро Вільсон проголосив право націй на самовизначення. Завдяки цій доктрині та положенням Версальського договору Польща відновила свою незалежність після того, як 123 років нею керували сусідні держави (Австро-Угорщина, Російська імперія та Королівство Пруссія).
Низькі Бескиди та їхнє лемківське населення незабаром стали польськими. Попри мінливість кордонів протягом багатьох місяців після війни, лемки вирішили скористатися своїм щойно здобутим правом самостійно визначати свою приналежність і заснували Команчанську Республіку – незалежну лемківську державу проукраїнської орієнтації, яка мала на меті об’єднатися з Західною Україною. Новонароджена республіка проіснувала менше двох місяців: вона була придушена польською армією під час польсько-української війни 1918-1919 років. Попри те, що Польща була одним із найбільших вигодонабувачів права на самовизначення, польська влада не бажала погоджуватися на самовизначення польських меншин.
Після знищення Команчанської республіки на чолі лемків стала проросійська група. Це могутніше та численніше угрупування очолив юрист Ярослав Качмарчик, який знав, що єдиний спосіб для лемківської держави вижити — це отримати офіційні гарантії її законного існування від головних учасників Паризької мирної конференції. Проте лемківські делегати не змогли потрапити до Парижа через втручання польського уряду. Тоді 5 грудня 1918 року представники більшості лемківських міст і сіл вирішили взяти справу до своїх рук і проголосили створення Лемківської (або Лемківсько-Русинської) республіки з власним урядом, адміністрацією та поліцією. Ідея полягала в тому, щоб узаконити існування даної держави, довівши, що вона може ефективно керувати собою, а згодом шукати підтримки в переможців Першої світової війни.
Новостворену республіку не визнала ані Польща, ані жодна інша країна, але вона таки проіснувала до 1920 року. Сен-Жерменський мирний договір і Ризький мир остаточно віддали Лемківщину Польщі. Маючи легітимний документ про своє право на ці землі, польський уряд почав застосовувати польські закони, як от призивати лемків до польського війська, що воювало з більшовиками. Будь-який опір викликав сильну протидію з боку польського уряду, і незабаром усі лідери Лемківської республіки були заарештовані. Їм були висунуті найсуворіші звинувачення. Зрештою присяжні їх виправдали, але республіка була втрачена назавжди. Лемки стали просто етнічною меншиною в Польщі, і збереження ними власної культури зустріло в наступні роки багато перешкод.
Чому більшість лемків уже не мешкає в Низьких Бескидах?
До 1939 року на Лемківщині проживало близько 140 000 лемків, але Друга світова війна та її наслідки стали зламним моментом у їхній історії. Першого удару завдала радянська армія, насильно переселивши майже 90 000 лемків. Їх перевезли вглиб Радянського Союзу, і більшість із них так і не повернулася. Після Другої світової війни й приходу в Польщі до влади сателітного комуністичного уряду, Лемківщина стала однією з територій, де мала бути проведена операції «Вісла» – примусове переселення українців, лемків і бойків у межах Польщі зі сходу на захід і північ (на так звані “Повернені землі”). Метою операції було розкидати населення, що потенційно могло стати основою підтримки Української Повстанської Армії, що вела партизанську війну з комуністичною Польщею та була не згодна з новими повоєнними кордонами. Попри те, що лемки не мали жодного стосунку до УПА й ніколи офіційно у великій кількості не приєднувалися до жодного угрупування, що протистояло комуністичному уряду, 35 000 із них були переселені на захід і північ Польщі.
Де зараз живуть лемки? Чи численні вони?
Згідно з останнім переписом населення 2011 року у Польщі мешкає майже 10 500 лемків, 7000 із яких вважають себе перш за все лемками, а 5000 — що це їхня єдина національна ідентичність. Найважливішим є те, що ці цифри зросли майже вдвічі порівняно з попереднім переписом 2002 року, і це є доказом того, що люди більше не бояться відкрито заявляти про свою лемківську ідентичність і продовжувати свої традиції. Проте, понад 50% лемків проживає в Нижній Сілезії (на одній із повернених територій) і Малопольщі, і лише дуже незначна частина — на Лемківщині.
Більшість лемків говорять удома лемківською і майже всі заявляють про приналежність до Східної Православної Церкви. Від 1991 року вони можуть офіційно вивчати лемківську мову в школі, а з 2000 року в Інституті російської філології Краківського педагогічного університету студенти можуть обрати лемківську мову як свою спеціалізацію. А втім однак, їхня діаспоризація виявилася незворотною. Лемки не повернулися на Лемківщину й багато з них асимілювалися з місцевим населенням земель, куди їх переселили, хоча й досі вважають Низькі Бескиди своєю батьківщиною. Саме тут відбуваються найбільші “Ватри” – зустрічі, мета яких — зберегти лемківську культуру та прищепити почуття спільноти.
Ігор Гербут – лемко, поп-зірка, засновник і вокаліст популярного гурту «Лимон», у своєму блозі так описав свої почуття до Лемківщини:
“У всіх знайомих мені лемків всередині щось наче “клацає”, коли вони приїжджають на Лемківщину (скажімо, на “Ватру” в Ждині). Наче в електронний пристрій вставили батарейку. Ви натискаєте на маленьку пружинку, батарейка стає на своє місце й пристрій починає працювати. Саме так я почуваюся в Низьких Бескидах, хоча моя родина вже два покоління живе дуже далеко. Саме там я почуваюся як вдома”.
