Операція почалася 28 квітня 1947 року в 4 годині ранку. В її результаті протягом приблизно трьох місяців близько 20 000 солдатів Польської народної армії, Корпусу внутрішньої безпеки, а також спеціальні співробітники поліції Міліції обивательської і Служби безпеки Urzad Bezpieszenstwa насильно підчистили етнічний склад південно-східних районів Польщі , переселивши близько 150000 українців на Північний Захід. Багато хто загинув під час цього ганебного процесу. Влада була настільки дискримінаційною, що відокремила інтелігенцію та духовенство, які потому були ув’язненні в концентраційному таборі Jawozno. Багато хто з них були піддані тортурам і померли у таборі. Директиви переселення для загального українського населення були дуже конкретним: не більше 10% концентрації українців можуть представляти населення будь-якої міської чи сільської місцевості.

Деякі поляки, навіть ще недавно, намагаються виправдати “Aкцію Вісла” як відплату за українсько-польську різанину на Волині в 1943 році. Інші вказують на етнографічні українські землі, такі як Лемківщина та інші, які були частиною комуністичної Польщі і продовжують бути сьогодні в рамках Польської Республіки, які виступали як основна база для функціонування Української Повстанської Армії в період після ІІ Світової війни. Проте, нинішня Республіка Польща визнала злочини свого державного попередника. Польський сенат у 1990 році осудив „Акцію Вісла” та обіцяв направити кривди. Польський президент Квасневський в 2002 році висловив співчуття тим хто потерпів, а президент Качиньський в 2007 році повторив осудження Сенату і схилив голову перед жертвами. Однак, польський парламент (сейм) і його уряд, на чолі з багатьма прем’єр-міністрами від часу незалежності, зберігають мовчання. Більш серйозною проблемою є те, що мало, або взагалі не відчутно, зусиль зроблено Польщею на ліквідацію наслідків Aкції Вісла або забезпечення відшкодування збитків, за винятком символічних жестів, таких як дозвіл повернутися до колись окупованих територій після більш ніж півстоліття вигнання, повернення українського дому українській громаді в Перемишлі.

Конвенція про запобігання та покарання злочину геноциду була прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 9 грудня 1948 року і вступила в силу 12 січня 1951 року. Стаття 2 Конвенції визначає геноцид як дії, вчинені з метою знищити, повністю чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку, “навмисним створенням для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на її фізичне знищення в цілому або частично ». Як ефект так і мотив” Aкції Вісла “ясні. У 1947 році, незадовго до “Aкції Вісла” було пів мільйона українців у Польщі. Згідно останнього перепису населення в даний час є 37 000 українців. Мета досить прозоро виглядає з Директив переселення: директива не більше як 10% концентрації українців і спеціальні директиви винищення національної інтелігенції та духовенства, котрих катували, ув’язнювали в концентраційному таборі, який був частиною горезвісного нацистського табору в Освенцімі, та доводили до остаточної смерті.

Організована українська громада в Польщі домагається реабілітації за свої втрати понесені від тривалого негативного ефекту “Aкції Вісла”. Було запропоновано багато варіантів, адміністративних і судових, всередині Польщі, але все безрезультатно. Нарешті 19 березня 2010 року було подано скаргу до Європейського суду з прав людини за невиконання сучасною Польщею значних дій, покликаних реабілітувати українську меншину в Польщі. 16 лютого 2012 Європейський суд повідомив ОбєднанняУкраїнців у Польщі, що це питання не підпадає під його юрисдикцію. Немає ніякої можливості для оскарження. Мабуть юридично Європейський суд є правим, так як “Aкція Вісла» відбулася багато років тому, до того як Європейський суд почав своє існування.

В даний час Республіка Польща, незалежно від уряду і партійної приналежності, є одним з найбільш стійких прихильників незалежної і демократичної України, мабуть, найголовнішим чинником приєднання України до Європейського Союзу і НАТО. Обидві країни разом проведуть Кубок Європи в червні цього року. Ці прояви добросусідської політики є дуже похвальними. Правда, деякі скептики і я один з них, наполягають на тому, що привітність Польщі щодо України є не так альтруїстичною, як більше стратегічною, вбачаючи в сильній і демократичній Україні буфер між собою і Росією. Одначе, з історичних питань, відверто кажучи, Польща є непохитною. І це незважаючи на те, що історично по стороні провин, поляки далеко більше грішні бо поляки вторгалися на українську територію три рази. Українці жодного разу не займали територію Польщі. Правда, не існує юридичних приписів, щоб Польща визнала свої злочини проти українців і прагнула до справжнього примирення, але, звичайно, може бути, моральний елемент, котрий поляки повинні розглянути з доброї волі.

Українці повинні пробачити полякам не тільки «Aкцію Вісла», а й всю історичну несправедливость. Те, що роблять поляки, не має значення. Просто– прощення є моральний і християнський шлях.

Хоча воно й не повинно включати геополітичні стратегії, іноді двоє в тандемі показують сумлінність. Тим не менш, пробачити не означає забути. Не тільки лемки і бoйки, але всі українці не сміють забувати про жертви “Aкції Вісла” або будь-яку іншу трагедію, яка спіткала українців протягом століть іноземної окупації і панування. Ми повинні пам’ятати, заради жертв, тому що вони заслуговують нашої уваги. Наші предки страждали так багато! Ми повинні пам’ятати і для наших дітей. Сьогоднішні проблеми бліднуть у порівнянні з нашим минулим. Ми повинні жити і працювати, щоб забезпечити менш трагічне і більш мирне майбутнє. Памятаючи, що майбутнє часто означає память про минуле, яким би важким воно не було.

28 квітня 2012 Аскольд С. Лозинський