Елленвілл, штат Нью-Йорк – Поспілкуйтесь з лемками, і розмова неминуче зверне на те, що їх гірська батьківщина, Лемківщина – регіон в сучасній південно-східній Польщі – і тісна спільнота, яка там мешкала, були знищені серією депортацій, організованих польськими та радянськими урядами в 1944-1951 роках, з метою примусової асиміляції. «Це якби хтось розбив склянку, і тепер намагається стулити її до купи», – сказала Ярослава Галик, президент Всесвітньої федерації українсько-лемківських спілок (SFULO), під час бесіди на фестивалі лемківської ватри, яка відбулася у таборі Спілки Української молоді (СУМ) в Елленвілі, штат Нью-Йорк 7-8 липня 2018 року. Цей фестиваль, який Організація Оборони Лемківщини (ООЛ) організує протягом останніх 18 років, є лише одним із способів, якими лемки пам’ятають і святкують свою спадщину – вихідними музики, танцю, спорту та товариства на тлі пагорбів, що нагадують Лемківщину.

Серед почесних гостей фестивалю були не лише пані Галик, сім’я якої походить з лемківських сіл Крижувка та Ростока Велика, а також народна співачка Юлія Дошна, яка народилася в лемківському селі Білянка. Сім’я пані Галик була депортована з Лемківщини на Радянську Україну під час обміну радянсько-польським населенням 1944-1946 рр., а сім’я пані Дошни, на щастя, врятувалась від переселення під час Акції Вісла в 1947 р., оскільки мала змішаний польсько-лемківський шлюб. Досвід пані Галик дозволив їй опублікувати “Книгу пам’яті Лемківщини 1944-1946 рр.” (“The Memory Books of Lemkivshchyna 1944-1946”), що містить архівні дані з іменами та назвами сіл всіх лемків, депортованих до Радянської України в цей період, тоді як пані Дошна передає смуток переселення лемків своїм природним співочим талантом. Її пісні можна послухати в альбомах «Там на Лемківщині», «Чого плачеш?» та «Іммігрант».

Нижче наведені витяги з бесід з пані Галик та пані Дошною про відвідування Лемківської ватра в Елленвілі та їх взаємодію з іншими лемками у США.

Запитання: Які у вас враження від Сполучених Штатів, включаючи громаду Лемків у США та Лемківську Ватру в Елленвілі?

Ярослава Галик: Насамперед, я хотіла би сердечно привітати всю велику і, як я побачила, дружну, згуртовану, лемківську громаду в США і побажати подальшої відданої та успішної праці задля збереження лемківської спадщини і підтримки та розвитку лемківської справи в Америці і в цілому світі. Я приїхала до Америки вперше. Також як голова СФУЛО – з першим моїм візитом до лемків США на запрошення Організації Оборони Лемківщини, яку очолює молодий, енергійний і дуже відповідальний керівник Марко Гованський, Президент ООЛ, член Президії СФУЛО і заступник Голови СФУЛО по американському континенту.

Треба відзначити, що від мого приїзду до Сіракюз 30 червня і впродовж 10 днів візиту моя робота була чітко спланована і продумана. Були всюди призначені відповідальні люди за кожну ділянку моїх зустрічей чи перемовин, які виконували свої обов’язки чітко і правильно. Що дуже важливо, що поруч зі старшими досвідченими лемками працюють молоді їхні нащадки. Але розповім за порядком.

На 18-у Лемківську Ватру в Елленвіллі 7 липня з’їхалося багато людей, погода була чудовою, свято пройшло надзвичайно гарно. Урочисте відкриття, розпалювання ватри, спортивні нагороди, прекрасні виступи молодіжних художніх колективів, яскравого лемківського ансамблю «На Лемковині», неповторна Юлія Дошна, захоплюючі українські танці, душевні лемківські пісні – весь святковий концерт пройшов на одному подиху: весело, злагоджено, професійно. Ведучі Дарек Кузмяк і Галина Семеняк додавали веселості і жвавості.

Тут я мала цікаві зустрічі біля намету Лемківської історії і спадщини з журналістами і науковцями, з дослідниками генеалогії і просто з лемками, які хотіли поспілкуватися про свої родини, про Лемківщину, про Україну. Надзвичайно цікаво і жваво пройшла в неділю моя зустріч-інтерв’ю з лемками і гостями фестивалю, в якій взяли участь Голова ООЛ Марко Гованський і Голова ФДЛ Андрій Хомик. Розмова була відкритою і щирою, і залишила, сподіваюся, добрі враження.

А ще був смачний борщ і пироги, і печене пацятко… Дуже додала веселості вечірня забава і чудовий український концерт «Черемоша». А найбільше вражень залишили в моєму серці гостинні, щирі, сердечні люди, яких я пізнала в Америці. Всім-всім я безмежно вдячна.

Пані Дошна: Я розумію, що громада лемків у Сполучених Штатах складається з нащадків емігрантів кінця XIX-XX століть та тих, хто прибув у ХХІ столітті. Всі вони дуже близькі мені. Серед першої хвилі еміграції була моя родина (яка сьогодні в США налічує більш ніж 200 родичів). Вони говорять красивою русинською мовою, з великою кількістю слів, яких більше ніхто не пам’ятає.

Під час мого перебування, Лемковина, музична групі з якою я приїхала до Америки в 1987 році, переродилася в мені. Чому? Тому що я зустріла чудових молодих людей зі старої групи Лемковина, які зараз заснували музичну групу На Лемківни та співають пісні, які я знаю з дитинства. Це була чудова зустріч – зустріч через пісню. Ми були настільки ненаситними щодо співу разом. Більшість цих пісень я не співала вже більше 30 років, і тут, в Америці, хтось співав. Велике спасибі всім членам На Лемковині. У майбутньому ми плануємо записати разом альбом.

Лемківська ватра в Елленвілі – дуже доброзичлива та по-сімейному дружня. Це прекрасне місце в лісі, що об’єднує всі покоління. Люди були дуже добрі та сердечні. Я ще ніколи не отримувала такого дивовижного задоволення від танців, і я танцювала завжди. Коли ми повернулися на ночівлю, сну не було, а був іще спів під акордеон біля багаття. Це був дивовижний час. Я бережу його як найкрасивіший скарб у серці.

Запитання: Що здивувало або найбільше вплинуло на цей минулий візит?

Ярослава Галик: Здивувало і втішило, що в США така велика кількість лемків, які досить міцно тримаються своєї автентичності. Дуже сподобалося, що в той час, коли багато організацій мають проблеми зі збереженням своєї цілісності, в США відновлюються Відділи. Важливо, що лемки в США, як і в Канаді, працюють в єдиному українському руслі і в дитячо-молодіжних організаціях, і в громадсько-культурній діяльності.

Пані Дошна: Я була здивована своїм власним сприйняттям лемків в Америці – як це було 13 років тому, коли я записала альбом “Immigrant” у Пенсільванії та Нью-Йорку та давала концерти. Мені здається, що я відчувала ритм цієї землі. Я зрозуміла феномен життя в Америці, яке добре проілюстрував дизайном футболок Лемківської Ватри Андрій Хомик: ” “Keep Calm and Лем Роб Своє” “, – якщо кожен робить свою роботу, не критикуючи інших, то ми можемо рухатися вперед.

І ті посмішки, які дуже допомагають при спілкуванні з людьми і, перш за все, в житті. У Америці я посміхаюсь частіше і більш спонтанно, ніж у Лемківщині, де відчувається великий смуток і тягар трагедії, пов’язаної з депортацією, з Акцією Віслою. Це смуток, який я привезла до Америки під час моєї попередньої поїздки, і смуток, який я записала у альбомі про перших галицьких емігрантів. У ретроспективі я все більше розумію, і знаю, що сьогодні я б співав ці пісні інакше, більш оптимістично і не така сумно.

Хоча для Ватри в Елленвілі я підготувала старі, забуті, щасливі пісні, але зворушило мене найбільш, коли я співала а-капела мої ліричні пісні, і чудова мовчанка пала на аудиторію, що слухала. Я цього не очікував. Це найкраща річ, коли слухачі – навіть у складних умовах відкритого простору – можуть слухати так чудово. За цей момент я особливо дякую усім учасникам фестивалю.

Запитання: Лемківська громада була розірвана, так як ви вважаєте, чи Лемки в США можуть залишатися на зв’язку з лемками у всьому світі?

Пані Дошна: Я вважаю, що вони не тільки можуть, але й повинні. Американсько-лемківська спільнота сяє над усім світом, і я ставлю її на перше місце в плані позитивних дій від імені лемків. Нам потрібна підтримка та допомога у різних сферах творчої діяльності. Наприклад, я завжди шукаю старі пісні в колекціях Колберга, Колеса, Вацлава з Олесько, Рейнфуса та інших, але я не можу собі дозволити публікувати ці пісні. Я прошу вибачення за те, що говорю про такі земні справи, але це проза життя, з якою я борюся.

Ярослава Галик: Безсумнівно, Лемківська громада в США дуже потужна і дружна. Має великий потенціал і може та повинна не тільки залишатися на зв’язку, але і об’єднувати лемків у світі. Незважаючи на розпорошеність лемків після вигнання з рідного краю, вони показали, що можуть єднатися і багато зробити для збереження своєї культурної спадщини. Тільки потрібно згуртовано всім нам працювати і притягувати до тієї праці молодь. Треба показувати їм рідні місця, села, церкви, цвинтарі, могили, допомагати знайти родові корені, відновлювати пам’ять про рідну Лемківщину.

Мене надзвичайно надихає приклад світлої пам’яті професора Гвозди, який згуртовував політиків, громадських діячів, інтелігенцію, всі українські лемківські сили Америки для спільної праці на встановлення правди про депортацію українців з їх етнічних земель, для відновлення і збереження ідентичности лемків. США – це вільна країна, яка дає широкі можливості для такої праці, і лемки Америки можуть дуже багато допомогти справі засудження злочинного виселення з рідного краю.

Запитання: Як ви вважаєте, чи лемки в Сполучених Штатах можуть краще вивчити і зберегти лемківську історію та культуру?

Пані Дошна: Світ став зараз стає все меншим, тому для молодих американських лемків не важко приїхати на свою маленьку батьківщину в гори Бескиди й ознайомитись з землями предків, приймати участь у різноманітних зібраннях та майстернях, в яких вони можуть дізнатися таємниці, приховані в горах північних схилів Карпат. Молоді люди краще пізнають один одного, коли гуляють у горах, співають і спілкуються один з одним. Такі заходи, безумовно, призведуть до вивчення та збереження культури бабусь і дідусів та прадідів у їхніх серцях.

Ярослава Галик: Нинішній науковий та інформативний рівень дає можливість для створення електронних баз даних для збереження культурної спадщини Лемківщини. Адже наші культурні скарби розкидані по всьому світу. Наприклад, лемківські ікони можна знайти і в різних музеях світу, і в приватних колекціях, і в церквах. Потрібно створити електронні каталоги і внести кожну ікону в цей каталог та вказати, де вона зберігається. Далі постійно відшукувати і поповнювати. Так з картинами, з книгами, з пісенниками, з строями і т. д. Це величезна робота, але вона реальна. Тоді ми будемо певні, що ніщо більше не загубиться і не буде втрачене. Тут потрібні і люди, які знають справу, і кошти. Потрібно створювати програми, проекти і працювати.

Щодо лемківської історії, то спершу нам її потрібно відновити, встановити історичну правду про злочинні процеси виселення. І, звичайно, доносити до всіх лемків і зокрема молодого покоління, а також до всіх людей. І не тільки в США, а всюди по світі. Адже рівень інформації про трагедію тотального вигнання автохтонних українців, в тому числі лемків, з етнічних українських земель у Польщі в 1944-1951 роках є досі надто низьким. Тому всі сили зараз треба спрямувати на підняття цього питання на поверхню, на широку світову аудиторію. Задля пам’яті про наших предків, задля засудження злочинів проти людяності, які не повинні ніколи повторитися. Лемки Америки мають великий потенціал для здійснення цих завдань.

Запитання: У статті з газети, що б ви найбільше хотіли, щоб люди, які читали статтю, знали про вас?

Ярослава Галик: Я хотіла би, щоб люди знали, що я лемкиня з діда-прадіда, і в мене інших предків, крім лемків, немає. Мої батьки – тато Галик Іван, син Данила з Крижівки коло Криниці, а мама Стефанія, з дому Репели Петра з Ростоки Велької теж коло Криниці (повіт Новий Санч). Мої родичі страшенно сумували ціле життя за Лемківщиною, де лишилися не тільки хижі, церкви, могили рідних, гори і ліси. Мені здавалося, що вони лишили там свої душі, і тільки фізичним тілом жили у вигнанні. Вони щоденно розповідали нам про життя «дома», співали лемківських пісень, говорили по-лемківськи і пережили дуже гіркі часи в Радянському Союзі. Цей біль, ця тяжка кривда печуть мене, як колись пекло їх.

Тому, коли настала держава Україна, і вже можна було про це писати, я написала спершу книжку «Лемківщина – край наших предків», у якій виклала коротку історію краю, а також зробила своєрідний родовід всієї нашої великої родини від виселення з Польщі до УРСР і до нинішніх днів. А в 2015-2016 роках видала «Книгу пам’яті Лемківщини 1944-1946» в трьох томах, де подала поіменні списки всіх лемків, виселених до СРСР в 1944-1946 роках (143 610 осіб). Тому і нині я намагаюся робити все можливе для того, щоб вигнання лемків і всіх українців з рідного краю було визнано злочином, а вигнанців було визнано жертвами репресій тоталітарних комуністичних режимів. Щоб тавро вигнанця перестало пекти кожного з нас, нащадків виселених. А душі тих, хто вже покинув цей світ, легше спочили після всіх тяжких земних випробувань.

Також я хотіла би сердечно подякувати всім лемкам Америки за велику подвижницьку працю заради збереження своєї культури та ідентичности. Зокрема хочу подякувати Вашим провідникам: п. Марку Гованському, п. Андрію Хомику, п. Михайлу Хомику, які входять до Президії СФУЛО, а також всім очільникам Ваших управ та активістам, кожному лемкові в Америці, за підтримку лемківської та всієї української справи як в США, так в Україні, так у світі. Перебування в Канаді і в США сприяло вивченню роботи цих організацій, їх потреб і досягнень, дало поштовх до вирішення нових цікавих ідей і проблем. Я сердечно вдячна всім, хто організував мій візит до Канади та США. Велькє лемківськє «Боже заплат» Вам вшитким за Ваши добри серця, за щиріст, сердечнист і за Вашу працю

Пані Дошна: Перш за все я хотіла би, щоб вони знали, що я тепло подумаю про них, і я хотіла би підтримати їх у їх зусиллях побудувати добрі стосунки з лемками в старій країні зокрема, а також з лемками по всьому світу. Будемо будувати мости, будувати дружні відносини, зустрічатися та збагачувати один одного. Я щаслива, що я могла на хвилинку бути з вами і представити вам частину мого серця та мого життя. Дякую за чудову атмосферу, яку я відчула на Ватрі, і за те, що показали мені Америку та ваші досягнення!

Фотографії Юлії Вислоцької