Одному із більше як шістедесяти відомих в історії лемків-різьбарів по дереву, 2008 року сповнилося 80 років життя. Він народтвся 12 січня 1928 року в селі Болутянка, Сяніцького повіту, в сім’ї знаного лемківського майстра круглої і рельєфної різьби Івана (1901-1967). Закінчивши початкову школу у рідному селі, успішно здав вступні іспити до Української учительської семинарії в Криниці, де навчався на трьох курсах (1941-1944). Через аґітацію і “насильну депортацію” українців у Польщі московською комуністичною владою 1945 року опинився разом з родиною у селі Гутисько, Тернопільської області, а згодом у місті Бережани, Україна. Тут екстерном закінчив педагогічну школу. Неабиякі здібності потягли молодого ще тоді 18-річного до Львівського державного університету ім. Івана Франка, а через два роки на відділ англійської філології, і заочником, завершив свої вищі студії 1952 року. Педагогічну працю почав викладачем англійської мови у м. Жовкві та методистом в Інституті вдосконалення вчителів у Станіславові. Тут зорганізував цех лемківської різьби ім. Лесі Українки при Станіславівській обласній художній спілці, якої сам був членом та завідуючим цеху різьби по дереву.

Незабаром переселився до Львова, де протягом 36 років, викладав на уроках англійської мови у Львівському політехнічному інституті (1952-1988), й опісля у Львівскій Академії Мистецтв. На цьому становищі він довші роки займався навчанням англійської мови студентів цього вищого учбового закладу.

Поза своєю професією, як старшого викладача і досвідченого педагога, Степан Кищак змалку виявляв особливу любов до різьби, бо цього ремеслу навчався у батька, який вимагав цим займатися від обох своїх синів-Степана і Василя. Вже перші роботи Степана отртимували похвали та признання. Згодом, здобуваючи кращого досвіду у цій галузі мистецтва, з-під його різця, появилися оригінальні і більш зрілі композиційні твори, як “Жінка з яблуками” (1954), “Цапики” (1956), “Гніздо яструба”, “Ведмідь-рибалка” (1957), “Малий Шевченко з чумаками” (1964), “Лісова боротьба” (1965), “Карпатські гори” (1980)”, “Кінець сталінської імперії” (1997), “Боротьба” (2000) та інші. Популярний і традиційний вид дерев’яної анімалістичної скульптури збагатився і такими роботами майстра Степана Івановича: “Олень”, “Голова вепра”, “Дикий вепр”, “Дика свиня з малими”, “Ведмідь”, “Лісова казка” та ряд іншими.

Як добрий знавець плоскорізьби, він створив попільнички, таці, коробки та найбільше декоративних тарілок. Не всі вони створені округлої форми, бо їхні краї завершені кінцями пелюсток соняшника, дубового і кленового листя, виноградної лози та листям інших дерев, які підносять художню цінність рельєфного зображення. На них розміщено багатство орнаментальних мотивів, що вирізьблені, переважно, хвилястими лініями. Сукупність різноманітних видів тарілок, хіба, найбільш характерні та притаманні нашому землякові. Вони знамениті по художньому і технічному рівнях та наповнені прекрасними зразками минулої та сучасної лемківської різьби по дереву. Як член Спілки художників України з 1962 року, твори Кищака виставлялися на різних обласних і республіканських виставках в Україні та за кордоном (Болгарія, Польща). Його праці зберігаються в різних музеях України.

З-під його пера появилася книжка “Корені лемківської різьби” 2003 року, на сторінках якої поміщено багато відомостей та фотографій про видатних осіб та сподвижників лемківської культури. Степан Кищак-автор багатьох статтей та друкованих праць, присвячені Лемківщині та її історії.

Степану Кищаку, указом Президента України Віктора Ющенка з 29 вересня 2006 року, присвоєно почесне звання “Заслужений майстер народної творчості України”.