About OOL
Організація Оборони Лемківщини в Америці (ООЛ), це одна з найстарших та найбільш впливових організацій серед українців–уродженців Лемківщини.
Лемки, вигнані з Лемківщини, принесли з собою на еміґрацію любов – любов до Бога, любов до свого українського народу, своєї традиції, культури та звичаїв. Принесли теж на еміґрацію любов до своїх рідних сіл та міст. Ця любов була спонукою, яка наказувала організуватися, творити церковні братства, будувати церкви, організовувати братські допомогові союзи (Український Народний Союз, Український Робітничий (Братський) Союз), тощо.
Але прийшов час коли треба було створити свою власну організацію.
Про початки заснування нашої організації читаємо у “Лемківських Вістях“, ч. 6, 1964 р.: [Lemko News] 6, 1964:
“…9 вересня 1933 року зібралася невеличка горстка людей під числом 613 при вулиці 13, в Н’ю Йорку, з наміром розпочати нести моральну й матеріяльну допомогу братам на Рідній Землі. Перше, щоб закуптит в Матірному Товаристві “Просвіта“ у Львові більшу кількість книжок у формі мандрівних бібліотек, і тим шляхом ширити освідомлення по наших селах на Лемківщині. Ми вибрали комітет і назвали його “Центральний КомітетОборони Лемківщини в Америці“. Першим Головою Комітету був Олекса Роман, колишній Січовий Стрілець Української Армії.“
З допомогою Комітету рідні села Лемківщини відвідала Мандрівна Бібліотека “Просвіти“, десятки і сотки “Нашого Лемка“ [Our Lemko] було передплачено для місцевих читалень.
З цього-то часу і датується підкріплення фронту боротьби на Лемківщині моральною і матеріяльною допомогою з Америки. Завершенням формування цього фронту було створення в 1936 р. у Філядельфії Організації Оборони Лемківщини в Америці, яка почала видавати свій орган, місячник “Лемківький дзвін“. [Lemko Bell]
На початках свого існування ООЛ організувала земляків, щоб вони не загубилися в широкому морі американського життя, та допомагала своїм рідним, організаціям та установам, а також боронила (разом з іншими) стан посідання їхньої землі, мови, релігії та культури.
З приходом Другої світової війни Організація Оборони Лемківщини припинила свою діяльність. Оживила її щойно з припливом нової еміґрації, коли душею організації став д-р Юліян Налисник.
З кожним роком, як росла організація, росла активність її членів, а тим самим зростала потреба відновлення органу “Лемківський Дзвін“, який перестав виходити в часі Другої Світової Війни.
В 1958 р. 2-ий Відділ Організації Оборони Лемківщини в Йонкерсі, Н.Й., почав видавати місячник “Лемківські Вісті“, видання якого опісля перебрала Головна Управа ООЛ.
Маючи свій пресовий орган, себто засіб зв’язку зі своїми членами, ООЛ у тому часі значно зросла. Постали нові відділи, а тим самим збільшилась кількість збірок на допомогу Лемківщині, сбільшилось число передплатників газети, тощо. В тих роках появились “Лемківські календарі“
Другим етапом оживлення діяльності ООЛ є 70-80-ті роки, коли новіша, т.зв. третя іміґрація приїхала на терени Америки. В тому часі поважне число відділів оживило свою діяльністщ, створено нові відділи (Чікаґо, Джерзі Ситі).
На цей час припадають теж початки діяальности Фундації Дослідження Лемківщини, яка була покликана до життя Крайовою Управою ООЛ у 1976 році, для ведення наукової та видавничої діяльности. Головами Ради Директорів Фундації були Мирон Мицьо (1976-1994 р.), Володимир Кікта (1994-2000) та Стефан Гованський (2000–).
До сьогодні Фундація видала 3-те, 4-те, 5-те і 6-те число “Анналів Лемківщини“. Перші два числа (1-ше і 2-ге) появились заходом Світової Федерації Лемків. Редактором перших 5 чисел “Анналів“ був д-р Іван Гвозда, 6-те число редаґувала Марія Дупляк. ФДЛ видала також працю А. Вариводи “Дерев’яна архітектура українських Карпат“, І. Филипчака “За Сян“ [Beyond Sian], “Малу сакральну архітектуру на Лемківщині“ Лопаткевичів та спонсорувалаЖ “Лемківщина в огні“ М Остромири, “1947“-Пропам’ятна книга, “Акція Вісла“, “Різьбярство Лемківщини“ Р. Одрехівського, “Наша Лемківщина“ В. Хомика та “Розквіт і Трагедія Лемківщини“ Галини Щерби.
З 1979 року замість “Лемківських Вістей“ почав виходити журнал-квартальник “Лемківщина“, редактором якого були: Уляна Любович (1979), Орест Питляр (1980-1984), Іван Лико (зима 1990-1992), Петро Матіяшек (1993) та Марійка Дупляк (1985-осінь 1990; 1994 – до сьогодні). Журнал, який має теж англомовну частину, втішається великою популярністю не тилькі серед членів ООЛ, але також серед виходців з Лемківщини, жителів інших країн.
З видань Організації Оборони Лемківщини треба згадати велику, двотомну наукову збірну працю, яка вийшла друком у 1988 р., в серії Записок НТШ, а появилась заходом 1-го Відділу ООЛ в Н’ю Йорку, та праця Мирослава Трухана “Українці в Польщі після Другої світової війни“.
При Організації Оборони Лемківщини існує Український Лемківський Музей, який знайшов своє приміщення в єпископській палаті Стемфорді, Конн. ООЛ та її провід, розуміючи велику потребу збереження духової і матеріяльної культури Лемківщини, дали почин для збірки експонатів для лемківського музею.
Першим музейно-архівним референтом Головної Управи ООЛ був Іван Сквіртнянський; від 1970 до 1992 р., куратором Музею став Микола Дупляк, а від 1992 р., Стефан Гованський.
В музеї, якого офіційне відкриття відбулось 7-го листопада 1981 р., можна оглянути зразки лемківської ноші, лемківських писанок, репродукції рисунків Никифора, та оригінали інших лемківських мистців. Добре представлена теж і матеріяльна культура Лемківщини (на чолі з автентичними жорнами), виставлені різні портрети з життя та праці ООЛ. Тут знайшли теж своє місце архів ООЛ та бібліотека лемківства і УПА.
1970-80-ті роки принесли теж деякі зміни в дотеперішній діяльності ООЛ. У зв’язку з частинною полегшою життя українців в Польщі, ООЛ могла поширити та значно збільшити допомогову акцію.
Матеріяльна допомога була призначена в більшости українським школам, церквам, мистецьким ансамблям, та українським науковим установам. Організація Оборони Лемківщини не обмежувала свою допомогову акцію тільки Лемківщиною, вона допомагала всюди там, де живуть виходці з Лемківщини, які внаслідок жорсткої акції “Вісла“ були розкинені по цілій Польщі та УРСР.
Щоб успішно вести яку-небудь діяльність, а зокрема допомогову, треба мати добре розвинену сітку відділів. В останніх роках провід багатьох відділів ООЛ перебрали молоді люди, молодша іміґрація, т.зв. третя іміґрація. Вони часто інакше розуміють теперішні обставини, теперішню ситуацію на землях, які не так давно залишили. Вони часто краще знають спосіб як помогти тим, що там живуть. Також у проводі Крайової Управи ООЛ більшисть її членів, це новіша еміґрація. Старше покоління, ті, що відновляли діяльність ООЛ в 50-их роках, й далі залишилися активними в її рядах.
Організація Оборони Лемківщини виробила свій авторитет серед нашої української спільноти та знайшла своє місце у проводі центральної організації, Українському Конґресовому Комітеті Америки.
Сьогодні, в час частинної полегші життя українців так в Польщі, як на новій, відродженій Україні, перед нами стоятимуть нові завдання допомоги нашим рідним, допомоги відродженню нашої батьківської землі -Лемківщини, бо допомагаючи їм (як морально, так і матеріяльно), ми докладемо свою цеглинку у допомозі нашій Батьківщині – Україні.
– Марійка Дупляк
ГОЛОВИ ООЛ
• 1933 – 1936 Олекса Роман (тоді Центральний Комітет Оборони Лемківщини в Америці)
• 1936 – 1950 Дмитро Фенканин
• 1950 – 1959 Юліян Налисник
• 1959 – 1964 Іван Сквіртнянський
• 1964 – 1969 Юліян Котляр
• 1969 – 1973 Іван Гвозда
• 1973 – 1977 Мирон Мицьо
• 1977 – 1981 Микола Грицьков’ян
• 1981 – 1983 Мирон Мицьо
• 1983 – 1999 Марія Дупляк
• 1999 – 2013 Зенон Галькович
• з 2013 – Марко Гованський
