Іван Волянський народився в селі Яблонів,коло міста Копичинці, Тернопільської Області. Був він шостим із семи дітей о. Якова і Теклі, з дому Мацелинська. Священиком став 1880 року а в грудні 1884 року отець Іван опинився в Америці якперший грекокатолицький душпастир. Як це сталося, хочеться пригадати про цю важливу подію в житті лемків-емігрантів, які до ЗДА почали приїзжати ще у 19-му столітті, тобто, в 70-их роках перед приїздом о. Волянського. За пошуком праці вони поселювались спершу в Ню-Йорку, де для них була перша пристань, й опісля переїздили до Пенсильванії, де часто траплялась робота в копальнях вугілля. Лемки, саме перші поселенці, що так тісно зв’язані з релігією, шукали для себе і для своїх родин духовні потреби. Насамперед ходили до латинських церков, які для них виявились цілком чужими. Незабаром, понад 70 українських емігрантських родин із міста Шенандоа, вирішили написати листа до свого земляка – лемка Митрополита Сильвестра Сембратовича (1836-1898) до Львова.
Звернулися вони до нього такими словами: “Ми тут Владико, зайшли до Америки самі, хоч незрячі. Але не зовсім ми ті самі, що були “в краю”, бо до того щось нам бракує. Бракує нам Бога, котрого ми би розуміли, котрого лем по своєму могли би читати. Ти, Владико, отець нам і тут, бо отець української Церкви, хоч ми з заходу, з Лемківщини, Перемиської Єпархії, з України і не з Твоєї дієцезії. То просимо, дай нам з краю духовних отців, дай благословення на будову церков, най на чужині маємо все, чим свята наша Україна”. Цей саме коротенький, але змістовний лист спонукав Митрополита Сембратовича вислати своїм краянам негайно священика. На ту місійну працю Митрополит назначив молодого о. Івана Волянського, який на двадцять сьомому році, визначався добрим теологічним учителем, ревним душпастирем та знаменитим організатором і енергійним працівником в церкві і поза нею.
Приїхавши до Америки, о. Волянський приніс з собою для вірних важливий Пастирський лист від свого Архипастиря, текст якого варто процитувати.
“Возлюбленні во Христі Русини-Лемки, вірні греко-католицького обряду в Америці! Слава Ісусу Христу! Будучи запрошений на посвяченнє Церкви до Криниці, відвідував я тамтоті сторони гірські коло Горлиць, Ясла, Змигорода, Дуклі. Був я в Жеґестові, Мушині, Новойвсі, Розділю, Боднарці, Перегрімці, Дошниці, Мшані і в інших селах – і чув я, що много людей наших пішло до Америки на зарібки. То мені було прикро, що вони бідні без свого душпастиря остають в чужім краю; що не мають свого отця духовного, аби вразі потреби духовної міг їх і запричащати, аби з Богом поєднати, як Господь Бог їх покличе до себе. Для того я дуже втішився, коли дістав від Вас письмо з підписами Вашими і просьбою о свого душпастиря. І зараз знайшов я Вам душпастиря нашого руского з тої Архідієцезії Львівської. Він поїде до Вас тими днями, як тільки дістане на дорогу гроші – бо він жонатий, хоч бездітний, то всетаки для двоїх осіб, значить для нього і його жени, мало тих 50 римських, котрі Ви прислали. Він вже за пару днів буде готовий до виїзду до Америки до Шенандоа. Називається Іван Воляньський і, сподіюся, будете контентні з нього.
Старайтеся триматися свого руского обряду і святої нашої греко-католицької Церкви, а Бог милосердний не опустить Вас і зішле Вам Своє небесне благословеннє, о котре я для Вас прошу і Вам тоєж від мене посилаю. Пишу до Вас на тепер коротко. Напишіть до мене, що будете потребувати, а я постараюся о всьо для Вас. Нехай Бог Вам дасть всього добра і благословення. Поздоровляю Вас ще раз і напоминаю, щоби Ви добре заховувалися, морально, працьовито, чесно, тверезо, як правдиві христіяни.
Львів, дня 24 жовтня 1884. Сильвестер Сембратович, Єпископ, Апостольський Адміністратор, Митрополит Архідієцезії рускої Львівської, гр. Кат. Галицької”.
Митрополит Сембратович, висилаючи о. Івана на важливу місію до вірних в Америку, дав йому усі права благословити чаші з усіма церковними речами, як також дзвони, цвинтарі та всяке майно набуте вірними. На підставі уділеної йому юрисдикції, хоч із забороною від Філаделфійського католицького архієпископа, він вперше розпочав відправляти вечірнє Богослужіння в четвер 19-го грудня, на саме праздничне свято о. Николая, у винайнатій на цю ціль залі. Скупчені поселенці Шенандоа, на перекір труднощів з сторони латинського клеру, охоче взялись за побудову своєї святинні. Вони закупивши площу, збудували нову церкву, яку закінчено осінню 1885 року і посвячено 21-го листопада та дано її під порков св. Михаїла. Старанням отця Івана засновано при церкві в Шенандоа такі організації: Братство св. Николая, церковний хор, Руську народну читальну “Просвіта”, Руську школу, Руську друкарню, в якій від 15-го червня 1886 року він почав видавати першу українську щотижневу газету “Америка”. Отець Воляньський перший почав обїздити українські поселення в Америці і заохочувати їх будувати свої церкви, щоб в них можна було почути рідне слово і знайти розраду корисну для душі і тіла. За його ініціативою заложено подальші Братства, читальні, церковні хори, драматичні гуртки, а також кооперативні крамниці в таких містах: Шамокині, Гейзелтоні, Оліфанті і Мейфілді а 1887 року побудовано церкви в Кінґстоні і в 1889 році у Філадельфії.
На руки Митрополита Сембратовича прийшов з Риму декрет із забороною українським жонатим священикам душпастирювати. На його прохання в червні 1889 року о. Іван Волянський повернувся в Галичину. Його місійна праця зреалізувалася ще в Бразилії у 1896-1898 роках. В Ріо-Де-Жанейро померла його дружина, яка була вірною помічницею. Отець Волянський повний оптимізму та віри служити своїй рідній Церкві готов був приїхати ще раз до Америки на не легку місійну працю для наших людей, але на жаль, його мрії не здійснилися. Він остався на своїй парохії в селі Дичків, Тернопільського Деканату, де і помер на 69-му році життя. На сторінки української історії його ім’я і прізвище записані як ревний місіонар, визначний священик та вірний син українсього народу.
